Як довго плине час, коли чекаєш смерті,
Та все ж, вона прийде скоріш, ніж ти,
Якби могла я образ твій назавжди зтерти
Із серця, з мізку, з почуттів…
Нехай все буде на Землі, як є:
Повітря, сонце, трави, звірі, люди.
Лише не знаю, чи колись моє
Життя у світі небайдужим тобі буде.
Тепер я бачу силу слова "Ні",
Що легко так тим, хто кохав, кидала.
Тепер сама, немов би у труні,
Напівжива, - це доля покарала.
Хіба ж я знала, що існує біль,
Страшніший за усі хвороби,
Що буде гризти мене звідусіль
І тіло тінню стомленою зробить?
2000 р.