МАРК ШАГАЛ
Він дуже старий, з ним самотність шепочеться,
Йому говорить про погоду не хочеться.
Одразу з питанням – А чи ви не з Вітебська?
Піджак старомодний на лацканах витерся.
– Та ні, я не з Вітебська. Пауза шириться,
А після слова, що з думками не миряться:
– Труджуся і хворію, в Венеції виставка...
То ви всеж не з Вітебська? – Ні я не з Вітебська.
Він дивиться вбік і не чує, не чує.
За чимось далеким він певно сумує.
Він весь у дитинство дбайливо занурився,
На Канни і море скептично зіщурився.
Стоїть безпорадно. І думка єдина:
До Вітебська тягнеться наче рослина.
Той Вітебськ його із юрбою людською,
Прикутий немов каланчою міською.
Весілля та смерті, моління та ярмарки,
Такі величезні там визріли яблука.
і сонний візник тихо площею котить...
"То Ви всеж не з Вітебська?..."
Дерева стоять вздовж дороги навитяжку
Темніє, і шкода, що я от не з Вітебська.