До побачення, рідненькі
Ось неначебто спочатку
Доля нас веде сліпа.
Від бетонного причалу,
І від крайнього стовпа.
Тут навік лишились бурі,
І земля, яку я знав.
Тут блакитну ту косинку
Я, примружившись, шукав.
І забудуться навряд чи
Ці хвилини, що пливуть:
Тут мене колись чекали,
А тепер без мене йдуть.
Білу піну піднімають
Хвилі, б'ючись об ма'як.
А я схожу вниз по трапу,
А я схожу вниз по трапу, -
Незалежний я моряк.
Але кличуть безупинно
Ті віддалені моря,
Всі пливуть за горизонти,
Вибирають якоря.
Так і ми чиєїсь долі,
Полишили звичний пірс,
Покидають нас поволі
Ті, з ким ти дружив і ріс.
До побачення, рідненькі!
Ми махнемо вам згори
Хай вас в морі підганяють,
Лиш попутнії вітри!
Море синє звично сяє,
Чайки білії снують.
Ні на що не натякаю,
Ні на що не натякаю,
Просто пісню взяв я в путь.
До побачення, рідненькі!
Ми махнемо вам згори
Хай вас в морі підганяють,
Лиш попутнії вітри!
Море синє звично сяє,
Чайки білії снують.
Ні на що не натякаю,
Що ти!
Ні на що не натякаю,
Просто пісню взяв я в путь.
Просто пісню взяв я в путь.
Просто пісню взяв я в путь.