Гренада
Ми їхали кроком, ми мчали в боях,
І "Яблучко" пісню тримали в зубах.
Ця пісня, здається, і досі бринить
Як вітер колише степів малахіт.
Та приятель мій, коли їхав в сідлі,
Співав нам про мариво в дальній землі.
Співав, хоча бачив скрізь рідні поля:
Гренада, Гренада, Гренада моя.
Цю пісню напам'ять він часто співав.
Чому ж по-іспанськи він так сумував?.
Скажи. Олександрівськ, і Харків скажи -
Іспанське зернятко де в серці лежить?
Я хату покинув, пішов воювать,
Щоб землю в Гренаді селянам віддать
Прощайте, рідненькі, прощайте, сім'я -
Гренада, Гренада, Гренада моя.
Ми мріяли й вчили для щастя людей
Граматику бою, вогонь батарей.
Нам схід піднімався, щоб день починать,
І кінь наш втомився степами скакать.
Та з “Яблучком” мчався вперед ескадрон,
Страждання щоб серце не брало в полон...
То де ж враз поділася піся твоя?
Гренада, Гренада, Гренада моя?
Ось тіло пробите на землю сповзло.
Товариш наш вперше залишив сідло.
Лиш пісня, здається, у тиші луна
І губи померлі шепочуть: «Грена...»
Що ж, в далі безкрайні, в захмарний той плес,
Мій приятель з піснею мчить до небес.
І більше не чутиме рідна земля:
Гренада, Гренада, Гренада моя.
Загін, не помітивши втрату бійця,
Те «Яблучко» все ж доспівав до кінця,
Лиш з неба, зібралось де хмар досхочу,
Під захід сповзла вниз сльозинка дощу.
З новими піснями тепер будем жить,
Не треба нам , хлопці, про пісню тужить
Нехай лише згадка лишиться твоя -.
Гренада, Гренада, Гренада моя.