Болить менi за Україну,
За той загублений замрiй,
Що повертав мене до млину,
В якому вирiс я. Попри,
Та тим, що не зненацька,
По незагубленим стежкам,
Якими воля йшла козацька,
I я ходив, чогось шукав,
Та, не знайшовши, повернувся
За край сподiваних бажань,
До гаю, де чиясь бабуся
Онукiв жде, дарма, нажаль.
Злетiв лелека до криницi,
Та в нiй нема вже тих зiрок,
Яких i я чекав - напитись.
Лише утомлений струмок.