Сотні сонць гарячих Моєї Вітчизни загірної, Замріяної як папороть, Сонць, які запалював І гасив наче воскові свічки Весляр мовчазний Харон, Легко Торкаючись води важкої і чорної кінцями пальців десниці (Темна ріка). Легко Забути ім’я – своє і чуже, А потім згадати Знову і знову (як Сонце). А ти думав за брамою світло? А там річка – глибока й холодна, Темна, як спогади чаплі – Спогади про. Тисячі сонць малювати на глині Надією марною, потім трощити Глеки легкі кольорових спогадів (А може то сон…) Над небом твоїм – Понад бузковими хмарами Літати як бусол: Тільки не білий – сірий: Попелястий чужим мовчанням, Застиглим мов запах Вогкої зими Сьогодення.