Ла кієза ді Сан Джуліано Мартіре
(Свободные формы /
верлибр)
Ріміні – це каламар старого монаха, Що пише хроніки готів-варварів Пером цибатого журавля-жабоїда: Сірим. Бузиновим чорнилом. На козячому пергаменті світла. Ріміні – це торба рибалки-блукальця, Що серед моря вишукує берег – Скелястий – З якого добре ловити лускатих Вирячкуватих скумбрій-зірок Мереживом білих тунік. Джуліано! Тебе теж кидали в море – Може подумали, що ти риба Іхтіс, А потім малювали тебе на стінах Ренесансних мурів рудих (цегла), Що росли на землі храмів поганських Наче дерева шовковиці на чорному полі. Не носив я ту цеглу, не місив оту глину Липку і в’язку – наче сьоме століття Після Тіберія – свідка мурах. Не писав я тростиною пісню повітря Про хвилі, що лишилися вільними, Про коней, що бачили Прометея – Я так відчував, так мислив Під фресками Паоло Веронезе, Так я пам’ятав. На порозі безодні Неба – Синьої, як імена, як днища келихів. Ріміні – це слід на дорозі кесаря До Колізею чорних лебедів. Йди.