Кієза ді Сан Джовані Баттіста
(Свободные формы /
верлибр)
Дикі квіти сягають Неба – Оцього, синього. Оксамитового. Якого не торкнешся руками. Босоногі чорновбрані монахи З думками про святого Стефано Торкаються п’ятами каміння, Відчувають, як будуть вони мурувати Руками пошерхлими книжників Кам’яні суцвіття каплиць. На вулиці Двадцятого вересня Відкрита Небесна Брама. Відчуваю, що я був колись дверима У світ кольорових ілюзій Та чорно-білих снів-дерев. Пальцями запитував ребристу мушлю Cerastoderma edule: «Про що ці три тисячі літ Країни Сатурна? Для чого?» Місто, в якому каміння висить в повітрі, Місто, в якому гора зазирає в море Місто, в якому достиг виноград казок В амфорах. Місто не хоче літати, Місто не хоче падати, Місто, яке хоче бути у снах монаха Козімо. Між орбітами Кроноса. Мандри – це спроба стати лицарем У нічній варті аптечних слів Середньовічної латини алхіміків. Відчуваю, як місто спить, Відчуваю, як місто прокидається І називає мене Ясоном. Руно-сонце. Над Ріміні.