Дорога в праліс років відлюдника Я прокладав її тростиною синього жайвора: На перехресті дім мурований із бамбуку – І кричить наді мною Вічність Ім’я одвічного крука – володаря німоти. Піти й не вертатись (під якими зірками!). Імена, імена, імена – тих, незабутніх. Мертвих поетів і вершників. Келихи, келихи, келихи – які не проносять мимо, Які повні по вінця. Письмена – про буття вічного міста сови (Не вовчиці). Даремно шукав сиве марево На островах, де завмерли сліпі мегаліти: Дні журавлині і трохи води З присмаком осені. Сни. Звірині слова Перекладені вільним художником На мову годинника-шибеника: Віддай мені час. Мій. Нині тут хазяйнує Еол – Син Орсеїди, повелитель вітрів. Врятувати палаюче плаття осені Навряд чи зможуть Ясон із Діонісом: Атаманту наснився «Арго» корабель - Як пророцтво. Лишається йти дорогою крука – У невідоме. У сутінки.