Ловили в глибинах рибу,
А зловили камінь:
Плескатий як сом
І важкий наче спогади:
Принесли його до садиби:
Під вишні квітучі – тоді, на світанку,
Коли все фарбує рожевим
Заграва –
Все, навіть квіти печалі – вишні,
Поклали його – нехай плаває
Серед моря пелюсток весною,
Серед озера золота листя в жовтні,
Серед білого смутку холоду – взимку,
Поклали. Легенько –
Щоб землі не стало боляче,
Щоб ніхто не пускав його в річку –
Плавати
І ковтати наші веселощі –
Уривки вічної радості,
Виринати назустріч Місяцю –
Підступному злодію,
Що краде у нас срібло зірок –
Вічних блукальців в тумані –
В тумані Шляху Чумацького,
Краде у нас срібло Стожар –
У нас, пастухів легенд.
І ніхто в тому селищі
Гончарів та писарів,
Друзів бджіл та зозуль
Не знав, що під каменем-рибою
Поховали ми нещастя останнє –
Надію.