Я дивився на осінній дублінський дощ і мокре листя, яке прилипало до бруківки і флегматичного двірника, який марно намагався відшкрябати їх від бруківки. Двірник побачивши мене процідив крізь зуби: «Теж мені Харон-перевізник…» Тоді я написав у свій записник таке:
Осіннє місто – це хвора дитина,
Маленький філософ,
Що робить свої аплікації
У потріпаний зошит
Буднього дня.
Шкода, що старий Сократ**
Жив на спекотному півдні
У своїй оливковій Греції
Елладі бібковій***
Кипарисово-виноградній.****
Він не знав,
Яке то сумне дитя
Ненажери Кроносу –
Цього Сатурна злого*****
Осінь-дитина.
Той сивий філософ
Гравець питаннями
Чомусь думав,
Що вона тільки щедра,
Тільки вином повнить келих,
А не сумом вітру північного
Лісів бореальних.
Бородатий Сократе!
Поділись своєю цикутою…
Примітки:
* - він помилявся. Як і всі люди… І ті, що шукають сенс і ті, що ні…
** - не дивуйтеся, що я часто згадую Сократа. він був мудріший за нас – він нічого не писав…
*** - на Русі лавровий листок називають «бібковий листок». Тому й Еллада – бібкова…
**** - ах, навіщо…
***** - він справді злий. Згадайте хоча б Франсіско-Хосе де Ґойю…