«До мосту Малинових Горобців Іду по суцільній траві…» (Лю Юй Сі) Падають жовті листя думок З дерев осінніх – старих філософів. Ріка часу замерзне невже, Коли в цей світ людей дерев’яних Прийде зима з безодні Космосу Біла як матінка-смерть? Каченята – думки дивака-поета Хлюпочуться в тій бистрині хвилин. І ніхто не вірить, ніхто, Що все, навіть часу ріка Може стати твердою як криця, Нерухомою і важкою Як лісоруба сокира. Я майструю човна З ільму та шкіри бика По старому малюнку книги монахів, Шию вітрила з торішнього листя Давно засохлого дубу Під яким ще друїди Приносили жертви своїм Богам божевільним.