Наш острів – це скеля,
Що стирчить з океану часу
Як жовта очеретина
У свідомості мовчазного монаха,
Як дикий камінь,
За який постійно шпортаються
Блукаючі у пустелі істини,
Чи то на якому точать
Свої мечі патлаті лицарі
Чи то картаті Робін Гуди
Короля Конхобара мак Доннхада.
Абатство Алонард. Твої холодні стіни -
Замшілі й солоні.
Чотири сини, як чотири стовпи
Зруйнованої ірландської церкви:
Атрі, Кахал, Еохокан, Кінаед.
Ким же ще бути синам короля
Як не священиками?
Клан Холмайн. Його гіркі легенди
Пахнуть згарищем
І кульбабами квітня…
На сивих скелях
Виглядаємо сподівання
Яке згубили
Ще тоді…