Жорна гніву (Лирика / гражданская)

«…Поу сих же літех, по смерті братії сея, биша обидимі древляни і інимі околнимі. Наідоша я хозаре, сидящая на горах сих, в лісах і рєкоша хозаре: «Платіте нам дань.»
                                                              (Іпатіївський літопис)

А птах кричить на дереві сухому,
Не радість він віщує і не втому,
Віщує пошесть і війну і смерть.
Вже чаша бід наповнена ущерть,
І то не крук, не соловейко – Див
Посеред осені древлян, посеред злив
Отих, що сліз. Тоді як падолист
Епохи черствої слов’ян зірвав надії
І кинув татям в торбу наші мрії,
Тоді як печеніг здійняв на діточок меча,
Тоді як бавитись поляни – не в квача –
У хованки зі смертю. Отоді
У жменях люди понесли воді
Зерно, і хліб, і кров – на требу
Отому Диву, тому птаху й небу,
Що оком злим в серця несе журбу
Слов’яни голіруч взялись за боротьбу
Та берендей регоче, і розгніваний Дніпро
Гуркоче й гомонить й розповідає про
Поганців, що в князівському дворі
Вино криваве лиють до пори,
Аж доки чернь в міцних натруджених руках
Принесе брили, що зітруть їх прах.

© Артур Сіренко, 25.02.2022 в 23:03
Свидетельство о публикации № 25022022230312-00449288 на Grafomanam.net
Читателей произведения за все время — 2, полученных рецензий — 0.
Голосов еще нет