Де не чути ні звуку,
Немає вже неба,
Нема там ні духу,
Нічого не треба.
Падаю вниз,
Та болять вже коліна,
Вода немов слиз,
Туга чорна глина.
Єдине сяйво в пітьмі,
Що сидить там потвора,
Палають очі її,
Що горять не зі вчора.
Щось ламається в шлунку,
Вона дивиться в тебе,
Немов нема порятунку.
Та коли дивишся в себе...
Де лиш море біди,
І надія на те,
Що тонни води,
Не роздавлять мене.