Він теж був руфером – Майстрував дах на семи вітрах Між землею сірою і прозорим повітрям – Холодним як ніч чужа, Дивлячись в небо очима сірого птаха – Коли Білі зорі ховались за хмари, А кратер Плутарха нагадував око – Селени-ворожки, володарки чорних псів, Що зазирає в каламутні глибини Озера Мічіган І стає на мить скво із племені віннебаго. Він теж майстрував: Чи то плащ, чи то сховок, Чи то світ у свічаді (там), Чи може галеру, що пливе Хвилями моря під назвою Час Чи то пірогу, що пливе річкою, Яку назвали Епоха: З минулого – а куди невідомо, Чи може ковчег-притулок, З якого випускають голубку: Пошукати останній кавалок Сарматії, Останню жменьку чорної землі Скіфії. Він теж літав: На крилах із черепиці рудої Як кров, в якій отрути жар палить (І про це забуваючи) – В небо – там де сузір’я Лева!