«На струнах роялю порожнього Павуки-акробати…» (Федеріко Ґарсіа Лорка)
На струнах, Яких давно не торкалися пальці Ні старого музИки З сивою бородою невідомого, Що в синіх венах минулого, Ні юної шанувальниці Діоніса, Якій пасувала би арфа, А не чорний рояль – Гість з потойбічного, Страшний свідок Мертвих поетів звуків, Душі яких розчинились в Синяві. На цих струнах Живуть музИки тиші – Восьмилапі поціновувачі гемолімфи, Що грають мелодії нечутні нам, Не чутні вухастим стрибунам, Не чутні шкірястим літунам, Не чутні ловцям сірих мишей. На своїх шовкових струнах вони Слухають музику Ночі – Ноктюрни сірих метеликів, Шепіт липкої темряви. На струнах, Які замовкли – хто зна чи назавжди, Які зроблені з бронзи – Металу яскравого Сонця І голосистих бджіл степу. На цих струнах живуть Восьмиокі Арахни – Колишні красуні, колишні ткалі Візерунків буття веселого. Струни часів бронзи Мовчать.