Кам’яне крислате дерево
Виросло в саду обітниць
Міщан-монахів міста Кляштор.
А ви ще питаєте,
Чому вони вдягнені в чорне –
Всі, навіть діти, навіть повії,
Навіть кондуктори перукарень.
У цьому місті горобці не цвірінькають,
А співають хорал Судного Дня –
Наче не горобці вона, а лелеки
Чорні, як готичні літери
Писаря щура-бургомістра.
Над містом вир газетний історії,
Вир пліток і марень похмурих ліриків,
Пісень клошарів з потріпаними акордеонами,
Криків глашатаїв на ринковій площі.
А двері всі зачинені,
А вікна сто років не миті,
А фіранки з сірої мішковини,
А миші вночі йдуть споглядати Місяць,
Що зипає оком кота хижого
На крислате кам`яне дерево,
Що росте й росте (бо місто),
Серед площі Закоханих Сажотрусів.