Тезці і побратиму, людині і повелителю блискавок. Щиро.
На краю Батьківщини
Там – на кресах,
Де вітер залізний
Лишає присмак вина
У кожному ковтку подихів,
На межі Вітчизни,
Дідизни, чужим глитаєм шматованої,
Ми пили вино:
Гірке, полинове:
Щодня повітря ковтаючи
Навпіл з димом-саваном:
На кресах
Моїх степів синьооких
Зазирав у душі наші бурлацькі
Час оком відьми кипчацької,
Босоркані волохатих номадів,
Оком камінної баби сарматів-кобилоїдів.
Там, під небом китайської порцеляни,
Що тріскалась
Мереживом Арахни-злодійки,
На кресах Вітчизни
Лезом ножа з ран своїх виймаючи скалки
Епохи-потворки,
Ми пили вино
Зрадливої жінки-осені,
У вени вбираючи
Воду ріки мідної,
І несли вулики
Бджіл гостродзьобих –
Туди – за піраміди чорні.