Жадання забуття (Свободные формы / верлибр)

             “Хай буде забуття.
              Поглянь на шлях – отой перед тобою.
              Хай вітер осені візьме у нагороду
              Кохання втомлене і радощі забуті, і свободу,
              І пестить кучері, зачеплені совою…»
                                                                     (Поль Верлен)

Забуття совою сивою
Торкається кучерів –
Моїх та коханої:
Тої, далекої, тої, загубленої.
Забуття мені приніс вітер –
Цей, не сьогоднішній,
Цей, холодний,
Прозорий, незримий – цей.
Забуття крилате літає нечутно
Серед ночі світу сього,
Серед мертвих – на тінь мою схожих,
Літає. Пугачем мишолапним,
Банькуватим птахом сутінок
Серед руїн минулого,
Серед рукописів на війні писаних,
Серед слів давно сказаних і забутих,
Тоді
Коли світ ще був молодим,
А друзі живі, міста незруйновані
І душі вогнем не опалені – тоді,
Забуття мені приніс вітер:
Ось тоді, мандрівниче,
Сову-супутницю: Атену сколотську
Дай мені лишень нагороду:
Підступного чи то требу,
Плату чи то подарунок:
Радощі твої забуті,
Кохання твоє давно мертве,
Свободу твою ілюзорну:
На шляху твоєму то зайве:
На шляху твоєму лише полин
І махновські тачанки,
Для чого тобі ото… Для чого…

© Артур Сіренко, 02.06.2017 в 22:56
Свидетельство о публикации № 02062017225618-00409888 на Grafomanam.net
Читателей произведения за все время — 6, полученных рецензий — 0.
Голосов еще нет