Якось стоячи на мосту дерев’яному
Над потоком бурхливим ріки
І його споглядаючи довго,
Вчитель сказав учням здивованим:
«Якби Небо додало
Мені нетямущому і неосвіченому
Ще кілька років бодай,
Бо час завершується,
Я би взявся би за «Книгу Змін»
І міг би уникнути багатьох помилок
Великих,
Хоч помилками є тільки ті,
Які не виправляються,
Бо доброчинність в мене від Неба,
А Хуань Туй – отой
Злий невіглас і сіяч зла,
Що він може зі мною зробити?
Бо якби Небо захотіло б знищити
Доброчинність і просвіту,
Воно би давно мене погубило.
А такі сірі невігласи –
Вони ж повелителі юрби тимчасові,
Вони ж керують тільки людьми темними,
Як той правитель Пу Ті злий
Сіяч війни жорстокий –
Піднебесну збаламутив,
Людей зробив маленькими й навіженими,
Але зникне він, як темрява
Коли сонце сходить…»