Стара слива
Кидала тінь на циновку
Приємну свіжість даруючи,
Знову і знову
Кидаючи пелюстки
В горнятка чаю.
Знову і знову
Нетямущий учень
Запитував про людяність:
«І майстерно стріляв з луку,
Ао суходолом пересував човни,
Але обидва погано закінчили.
Але Юй та Цзі самі орали землю
І здобули всю Піднебесну.»
(Вчитель відповів на це мовчанням,
Бо що казати, коли й так все ясно)
Але коли учень пішов,
Втомившись чекати пояснення,
Оцього жаданого визначення,
Що ж таке людяність,
Вчитель сказав:
«Який, воістину, він шляхетний муж!
Як він шанує доброчинність!»
А весна аромат чаю
Хвилями (з ароматом сливи)
Несла кудись –
Невідомо кому…
Невідомо куди…
Невідомо навіщо…