Приємно, коли учні
Приїжджають здалеку*.
Але інколи здалеку
Прибувають не учні, а вчителі
Відвідуючи іншого вчителя,
Щоб разом шукати Шлях
До далекої Істини.
До вчителя на ймення Володар Почуттів
Прийшов вчитель Блукалець.
А Володар Почуттів
Сидів, схилившись на стіл,
Зрікся всього і тихо дихав,
Був наче відсутній.
І Блукалець в очікуванні
Запитав чи то вчителя
Чи то самого себе:
«Як же так? Невже тілом
Можна стати схожим
На сухе дерево,
А серцем на жменю
Згаслого попелу?
Бо той, що цієї миті сидить,
Схилившись на стіл,
Вже не той, хто сидів
Схилившись на стіл щойно!»
А Володар Почуттів
Повернувшись у світ
Світла і темряви, сказав
Чи то гостю чи то всім:
«Як добре спитав ти, Блукальцю!
Чи зрозумів ти, що нині
Я зрікся самого себе?
Коли ти почув сопілку людей,
Ти не знав ще, що таке
Сопілка Землі.
Коли почуєш сопілку Землі,
Ти ще не будеш знати,
Що таке сопілка Всесвіту!»
А музика Всесвіту
Тим часом лунала,
Як і тисячу років до того,
Як і буде лунати вічно.
Тільки хто її почує?
Хто?
Примітка:
* - цитата з Конфуція (Кун Фу Цю Цзи).