Вони мандрували
Нескінченною дорогою
(Від царства до царства –
Тільки стук коліс),
Вони мандрували
Від світанку до заходу
(Тільки вогонь заграв,
Тільки чорнота ночі),
Вони мандрували
Від селища до селища
(Тільки втомлені очі селян –
Іноді недобрі і злі).
І якось, коли дорога
Йшла через спалене поле,
А вдалині догорало село –
Підпалене чи то солдатами,
Чи то просто пожежею
(Гіркий дим роздирав легені,
А під ногами сірий попіл),
Вчитель сказав
Своїм сумним учням:
«Повага без ритуалу втомлює,
Сміливість без ритуалу викликає бунт,
Від прямоти без ритуалу нестерпні.
Якщо шляхетний муж
Прив’язаний душею до близьких,
У народі процвітає людяність;
Якщо ним забуті старі друзі,
Народ чинить низько.»