Сидиш під монітором в тихій хаті, Залежний, на всю голову, картяр. Без дотику, смаку і ароматів, І досі незнайомого, життя. Тобі дарують диво, той айфон. І ти вилазиш з крісел і диванів Та то – вже запізнілі намагання, Бо вже смаки життя – не комільфо. Тепер ти ходячи сидиш в мережі, Хоч поглядом, бодай, по сторонах, Тебе, нарешті, інша стать збентежить, Але безсила навіть і вона. Ти виконав команду «стережись», І ти вчинив, як, мабуть, і належить, За крок від серця канув у мережу, Завис за клік від власної душі.