Приготувала доленька гостинця Але боронить у своїй фортеці Байки – то людям нюхати ведеться А чесно – то з собою наодинці Бо сам один як бог а зверху видно Що ти як у ярмі у власних брехнях Та тягнеш воза з салом і повидлом Що надсадив тобі вже плечі й стегна Й себе надуриш бо ж такий розумний І на брехні життя собі будуєш Але з роками все жорсткіше збруя А під кінець стає вже зовсім сумно Того повидла вже тобі по вінця Та жодної не залишилось мрії І ти можливо долю зрозумієш Якщо ще є з ким бути наодинці