Коли ми були дітлахами – ховали секрети: поранені скельця, незцілені книгами квіти, червоні пташки на полях, де так млосно любити свої помилки і чужі недоречні поради; на честь упирів віддавали життя на парадах батьки-матері-дідусі з крижаними вустами кришили той острах на крейду і рівно писали усмішки на наших засліплених спалахом долях… дівчата не знали, як важко пошитись у вдови, а різали сукні бабусь на хустинки і плаття, а хлопці ладнали до неба біляве багаття, в яке улітали навік зимувати повістки… колишні секрети лишились у рідному місті, де квіти під склом потрапляють в дитячі долоні, а смерть без упину єднає своїх та сторонніх.