Де був Адам, коли ти говорила зі змієм?
Чи здригнулися пальці, коли руйнувала святе?
Чи знав тоді Бог, хто й на що посягнути посміє,
Чи чекав і мовчав, хоча ти і не знала про те?
Чому ти дітей народила лиш після вигнання?
Чи так мало бути, чи пізно дізналися як?
Чому не була попереджена про покарання?
Чи стали б тобі на заваді подібні знання?
Чи знала ти, Єво, що ти насправді зробила,
Впускаючи гріх у думки і у серце навік?
Ти потім жила, як живе зараз кожна людина,
Ти потім померла, як гірша із смертних калік.
Коли ти уперше побачила дерево, Єво?
Як довго ти думала, перш, ніж до нього піти?
Краще б згубила дорогу, на місці померла,
А ми б до цих пір підбирали блаженні плоди.