Свой путь чертя пунктиром чьих-то слез,
укрыв исток их жалостью притворной,
листая список женских душ вразброс -
меня не вспоминай... прошу покорно.
И твердо встав на личный постамент -
рисуя иллюзорности упорно
под затаенных дум дивертисмент -
меня не вспоминай! Прошу... покорно.
Когда ж страстей земных докурятся костры,
сокрыв во мрак вселенной безупречность -
меня ты вспомни! Рушатся миры?
Но бог на покаянье дал нам вечность...
Згадай мене
Продавши честь за пару мідяків,
Шукай натхненно серед інших зраду,
Складаючи реєстр земних гріхів.
Та лиш одне прошу: мене не згадуй.
Свій шлях торуючи пунктиром сліз,
Їх джерело брудним квачем розмазуй.
Готуй із душ загиблих прес-реліз,
Та лиш одне прошу: мене не згадуй.
На п’єдесталі в гордій самоті
Нове життя в подробицях вигадуй.
Твої думки – піднесено-святі!
Та лиш одне прошу: мене не згадуй.
Коли ж зберешся в спокій відійти
І осягнеш блаженну потойбічність,
Згадай мене! Руйнуються світи?
Для покаяння Бог дарує вічність…
Маргарита Шеверногая