Ледь чутно ... (Лирика / психологическая)

Ледь чутно рожевіє небо,
пiтьма запрошує до себе,
смiється переможно нiч.
– “... не треба ...”

I мiсяць дивним сумом плаче,
самотньо теж йому неначе.
Чи в нього серце, дивна рiч,
таке ж гаряче?

         .   .   .   .   .   .   .   .

I знов – завiса сну зникає,
а сон ще є … чи вже немає?
Чарiвний сум нiчних пiсень
стихає.

Промiння вже шепоче зрання
про нiжнi мрii, сподiвання,
про новий неповторний день
мого кохання.

         .   .   .   .   .   .   .   .

Ледь чутно рожевiє небо,
пiтьма запрошує до себе,
смiється переможно нiч ...

Свидетельство о публикации № 15122014220029-00371341 на Grafomanam.net

Читателей произведения за все время — 48, полученных рецензий — 0.

Голосов еще нет