На пухнастих раменах
благально зсудомлені руки
Писки ніжні, дитячі,
змокріли в пекучих сльозах
А в тужливих очах
крижаніє безвихідь розпуки,
Їхні душі й тіла
огортає і струшує жах.
Лиш і мріють подовжити
мить, що лишилась до скону,
Наче зігнуті тиском
втаврованих в мозок засад
Зачаровано дивляться
в очі старому пітону
Неспроможні зробить
ані кроку убік чи назад
Є у Каа Великого
здавна нарощені м'язи
Ікла з криці й міцна,
наче геть непробивна луска
Як дивитись на нього –
то видасться всім і одразу:
Божевільним є той,
хто хоч думку про спротив плека
Та вся сила його –
лиш у рабській свідомості куцій
Тих, кого він собі на поживу
жертовну і ситу обрав.
Він насправді нездатний
продовжити ряд екзекуцій,
І лиш може безсильно сичати
з дошкульних і влучних виправ.
Тож нащо наближатись
до нього тобі, бандарложе?
Адже знаєш, яку тобі долю
готує голодний пітон
Хай плазує, хай сам підповзає
до тебе поближче, як зможе
Ти ж готуйся, дави в собі мавпячу
дурість, і острах і стон
Гад живе лише тим,
що поширює морок облуди,
І до себе приваблює натовп
лякливих і кволих сердець.
Хай ти зараз – лиш мавпа,
та з тебе ще будуть і люди,
А із нього – лиш чоботи, ремні,
чи, радше, з лайном гаманець.
І коли вже той змій проповзе
закривавлену вогку долівку,
То вже зовсім інакша розмова
у нас за життя з ним піде.
Каменюка велика
розтрощить маленьку голівку,
Ну а тіло гігантське в судомах
посмикається і впаде.