Життя неймовірно манірна штука. Воно як театральна вистава – Всі в перуках, в красивих доміно та з масками на кремезних обличчях. Лише та людина одягне кремезну маску яка має кремезну душу. Жити – це ніби як цеглою чистити горіхи – наносиш один удар І роками вибираєш їстівні шматочки з шкаралупи та бруду. Те що ти отримуєш в результаті не є справжнім цілісним життям – Це сурогат, але ти поглинаєш його крихти із задоволенням бо ти, Ніби сліпий у Парижі або на бразильському карнавалі – Чуєш голос свята, але не знаєш де воно насправді. Нащо людям знати, яке воно і що воно з себе – те життя?! Все одно ще жодній людині не вдалося дістати цілим із шкаралупи, Якщо ж вдалося то це по-справжньому жива людина…