Моє щастя мов поле з кульбабами – різномайне, безкрайнє таке. Як життя моє грішить вабами, то й у смерті обличчя м’яке. Моє щастя мов небо з хмарами – підвладне вітрам життя. Нехай розум жахає примарами, все одно не покину буття. Моє щастя мов цвіркіт коника – і дратує, і вабить людей. А мені воно ніби вогником серед лісу чужих ідей. Свого щастя я не цуратимусь, буду завжди вірить йому. І на скелю життя підійматимусь, не заздрячи більш нікому.