Кат, вирви язика, повиколуплюй очі, мов камені з землі, і лляй в мене смолу! Нехай стікає в ір, мов темрява до ночі, моя душа спотворена... ..................................................... Хвалу нехай скиглять тобі в піснях твої кати, в чиїх руках не раз чиїсь тремтіли долі. Стихатиме маніття на подолі, і домовини рушать у хати. У домовинах тих, мов янголи в конвертах, зблідніють два брати, сестра і немовля, і смерті цілуватимуть до смерті, у зуби... .................................І чорнітиме земля, і вицвіте більмо, і я на тім більмові, здригаючись в сльозах, мов цуцик скавучи, навчатимусь ріднесенької мові, з початку, зі світанку до ночі...