В очах її прихований найгостріший смуток,
У теміні волосся заплутались біль та журба.
Як би там не було, це її найцінніший здобуток,
І не бентежить, що за спиною шепоче юрба.
Натхнення загублене в нескінченному мотлосі,
Рушае на пошук стежками, крокує боса...
Вітер грає з волоссям, долонями по колоссю.
Вона така чарівна, повітряна, тонкоголоса.
Смуток та біль залишили по собі слід стійкий.
Тримай її, Вітер, за тонкі білясті зап’ястя.
У вирі думок малюється підсумок простий:
Про біль так хочеться кричати і мовчати про щастя
06.10.13