І ніхто мене таку не бачить,
І ніхто не розтривожить мить,
Навіть ти, схвильований юначе!
Не від тебе серце затремтить!
Мрію я, аби, піднявши очі
Від освячених думками сторінок,
Я побачила тих мудрих і пророчих
Носіїв розчулених думок:
Щоб Франко ішов чи Симоненко,
Чи Тичина з книжкою в руках,
Чи Олесь, або Тарас Шевченко…
Але всі вони уже в віках…
Ніч опустить в кучері зелені
Молодих дерев вино спокус –
Ти у очі зазирнеш у темні,
Лиш напившись спраги моїх вуст.
Мовиш зачарований: «Кохана!» -
Солодко і гірко стане знов,
Бо в очах ти бачиш не кохання –
До поезії палку й святу любов.