У нічних поїздах я проводжу вже ночі шість років.
В мене є своє місце у них: 45, бокове.
З нього зорі сміються з обличчями ветхих пророків
І ногами вперед спить і їде кудись все живе.
Поряд хтось і не спить. Сконцентровані запахи, звуки.
Тут чи доля, чи випадок різних з’єднали людей.
Бо вагон – як маленька планета з бабами, батьками, онуками...
І не кажуть, що їде, а кажуть, що поїзд іде.
Сповідається хтось незнайомим своїм покупейникам.
У вагоні вогонь, як церковна лампадка, мокрить.
І житейська дорога здається нам білими рейками
Перед пляшкою віскі і зоряним блиском ікри.
...У нічних літаках, кораблях все подібно.
Лиш вийти складніше,
Коли волі захочеться більше, ніж болю доріг.
Нам здається, що їдем кудись, доки... доки тут ніч ще,
Доки люде і збоку і знизу, а зорі – вгорі.
29 трав. 12.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Провожу в поездах свои ночи шесть лет ненароком.
Боковое местечко имею свое: 45.
и смеются над ним звезды с лицами ветхих пророков.
Хоть ногами вперед - спим и едем, не пятимся вспять.
Да не всяк рядом спит. И сгущаются запахи, звуки.
Тут судьба или случай людей незнакомых сведет.
Ведь вагон – что планета: старухи, родители, внуки…
И не скажут, что едет, а скажут, что поезд идет.
Кто-то душу излил сокупейникам, словно отцам самим.
И огонь в том вагоне лампадкой церковной горит.
А житейский наш путь представляется белыми рельсами
Перед стопкою водки и звездным сияньем икры.
…В кораблях, самолетах все так же. Лишь выйти труднее,
Когда воли захочется больше, чем боли дорог.
Представляется нам, будто едем, как только стемнеет,
Пока люди и сбоку, и снизу, а звезды – где Бог…
03.06.2012