В цім клубку протиріч вже не знаю: де вихід, де захід.
В цім клубку протиріч тільки вогник далекий спаса.
А трибуни вождів нині справді нагадують плахи,
Як приручений вовк – шолудивого пса.
В цім клубку протиріч наші роки летять, наче скіфи.
В диких прірвах століть тільки кальцій цвіте після нас.
Після нас зостаються олюднені кровію міфи,
Недолюблений хтось, недопита пляшчина вина.
Накладається голос на голос, а маска на маску.
Той печальний, мов річка, веселий ще хтось, мов струмок.
Не шукаю фатальну межу «перемога-поразка»,
А сиджу... пропускаю крізь люльку житейський димок...
В жилах – хаос і космос. А зовні... і зовні так само.
Найсумніше, коли в Тому світі ще гірше, ніж тут...
Час не йде, а росте, як надгробний надтріснутий камінь:
Одночасно росте в глибину, в ширину, висоту.
Ну а простір для душ майже зовсім нічого не вартий.
В цім клубку протиріч раптом зійде зоря – і співай...
Між богами і звірами люди – задавнені жарти.
У пекельнім клубку найрайськіший, скажу я вам, рай.
12.05.12
Русская поэтическая интерпретация
В кубле схем и дилемм вход и выход упрятались в страхи.
В кубле схем и дилемм огонек лишь далекий спасал.
А трибуны вождей принимают подобие плахи,
Как прирученный волк – шелудивого пса.
В кубле схем и дилемм наши годы летят, будто скифы.
В диких безднах веков только кальций цветет после нас.
После нас остаётся кровавой несбыточность мифов,
Недолюбленный кто-то, початая чаша вина.
Налагается маска на маску, запрет на запреты.
Тот печален, как речка, а тот - разбитной ручеёк.
Не ищу я фатальный предел «пораженье-победа»,
А сижу... пропускаю сквозь трубку житейский дымок...
В жилах – хаос и космос. Снаружи…такими ж путями.
Ну а вдруг на Том свете нисколько не лучше, чем тут?..
Не идет, а растет время, словно надтреснутый камень
Над могилой: растет в глубину, в ширину, высоту.
И не стОит пространство души, словно вечности – сутки.
В кубле схем и дилемм заалеет заря – запевай...
Люди между зверьём и богами – как старые шутки.
В адском кубле, скажу я вам, самый роскошнейший рай.