***
Твой глас незримый, как дым в избе.
Смиренным сердцем молюсь тебе.
Овсяным ликом питаю дух,
Помощник жизни и тихий друг.
Рудою солнца посеян свет,
Для вечной правды названья нет.
Считает время песок мечты,
Но новых зерен прибавил ты.
В незримых пашнях растут слова,
Смешалась с думой ковыль-трава.
На крепких сгибах воздетых рук
Возводит церкви строитель звук.
Есть радость в душах — топтать твой цвет,
На первом снеге свой видеть след.
Но краше кротость и стихший пыл
Склонивших веки пред звоном крыл.
1916
________________________
Твій глас незримий, як в хаті дим.
Молюся серцем тобі незлим.
Вівсяним ліком живлю я дух,
Життя порадник і тихий друг.
І сіє світло проміння дня,
І вічній правді – яке ім’я?
Хай час рахує із мрій пісок -
Нові зернини додав у строк.
В незримій ниві ростуть слова,
Колише думку ковиль-трава .
На дужих згинах здійнятих рук
Будує церкву співавтор звук.
Є радість в душах – товкти твій цвіт,
Свій на пороші вбачати слід.
Але миліша сумирність тих,
Хто перед дзвоном крил зір схилив.
21.02.2012