Быть мальчиком твоим светлоголовым -
О, через все века!
За пыльным пурпуром твоим брести в суровом
Плаще ученика.
Угадывать сквозь всю людскую гущу
Твой вздох животворящ,
Душой, дыханием твоим живущий,
Как дуновеньем - плащ.
Победоноснее царя Давида
Чернь раздвигать плечом,
От всех обид, от всей земной обиды
Укрыть тебя плащом.
Быть между спящими учениками
Тем, кто во сне не спит.
При первом чернью занесенном камне -
Уже не плащ, а щит.
О, этот стих не самовольно прерван -
Нож чересчур остер -
И дерзновенно усмехнувшись - первым
Взойти на твой костер.
__________________________________
Я суть хлопчина твій світлоголовий -
О, крізь часів дощі!
За сивим пурпуром твоїм брести в суворім
Учнівському плащі.
Розпізнавати крізь людську тьму-тьмущу
Твій животворний плач,
Душею, диханням твоїм я сущий,
Як повіванням - плащ.
Непереможеним царем Давидом
Звалити чернь плечем,
Від всіх образ, усіх! (що й взятись нíде) -
Спасти тебе плащем.
Між учнями, що сплять, тим самим бути,
Хто уві сні не спить.
При першій спробі каменем жбурнути -
Уже не плащ, а щит.
Обірваний цей вірш не самотужки -
Ніж гострий між долонь -
І дерзновенно - першим, усміхнувшись,
Зійти у твій вогонь.
.
