Моя любов - волошка синя в полі.
Нещасная доля, тихий плач гаїв...
Здається, час спиняється поволі,
Та гіркотою час мене вже напоїв.
Моя любове, ти моя лебідка...
моя любове, чом ти ще жива?...
Захоплюєш в полон, неначе сонця квітка...
Даєш згадати прикрісні слова...
Чому тебе я не втопила в морі?...
чом попелом не звіяла в степу?..
чому ти й досі у моєму горі?...
Ростеш й палаєш...ну чому, чому?..
У безвісті життя мене манила...
й на серці залишила чорний слід...
моя любове, чом тебе не вбила
я у свої сумні сімнадцять літ?...