Одна лиш краплина упала -
Все зникло, як мареві сну.
І саду, й палацу не стало,
І снігом покрило весну.
Зефіру південні обійми,
Як відданий плющ, зігріва.
Та смута у серці постійна,
Що гине від кроків трава.
Венери жорсткі нарікання,
І Гадесу жах неземний -
Завершили коло страждання,
Пробігли, як сон затяжний...
В руках її доля і Серце*.
Під снігом розквітла земля.
І ночі не було, здається,
Де віра добігла нуля.
*Купідон