Тече ріка, швидка, крута, Міандрами блукає І в той ріки два рукава – своє ім’я ховають Одне: - як ніжний квіт весни, І запах трав на лузі, Сором’язливий спів птахів закоханій подрузі. А інше – палке як вогонь, Як камінь з крицей тверде, І вище за усіх тополь, І як людина вперте. «Вона» - тече міжі берез, Високих трав духмяних, Вбирає з ними синь небес, Зелений світ глибині. А «він» же – лився серед гір, Спускався у долини, І звірі пили його сіль, Зірки себе топили. Два витоки – ріка одна, Зустрітися не можуть, Як лівий й правий береги - Завжди разом й не схожі. «Він» їй казав, її шукав, Бажав хоч доторкнутись, Зігнувся весь, між гір блукав Шукав її повсюди, «Вона» - тендітна і тонка, Сором’язлива діва, Не чула стогін юнака, Що хвилями донісся, Пройшли роки, Біжить ріка, Така ж тонка, тендітна, І лівий, правий береги Низькі та непомітні. Між лук і трав тече вона, Нікого не цікавить, А що ж з тим «хлопцем» молодим, Знайшов «її», ту кралю? Він заблукав між сивих гір, Пробитися не в змозі, І кликав «милу», потім впав, Пішов під землю зовсім, Але гаряча, сильна «кров» Не стала зупинятись, Пробився гейзером крізь лід І людям дарить радість.