Я так іноді день проживаю, допіру не втримати сліз,
Крізь мене прозирають і вітер, і сонце, і хмари,
Я не дихаю майже, а ти, мій манюня, на зріст
Як пухнастий ведмедик біленький, засинай незабаром.
Я дивлюся на тебе, я хочу твій сон зберегти,
Відпочинь, бо несила вже далі так бігти,
Відпочинь, я з тобою душею, з тобою думки,
Я не хочу нікому, крім тебе, віддати ті крихти.
І червонного золота променем – хай же тобі буде все,
Все, що ти тільки зможеш, чому ти відкриєш шляхи,
Я тримаю в руках своїх космос твоїх „ле-ле-ле”,
Спи, мій янголе, синку, я тут, стережу твої сни.