Я є, чи мене нема?
Це тіло - сама оболонка,
душа в нім прозора, німа
і рветься, бо дуже тонко...
Латати не маю сил -
усохлося десь натхнення,
як зичила іншим крил,
лишивши собі смирення.
Тепер і його нема,
і розпач у злість вростає -
варила собі сама
напій полину... Ковтаю.
То ліки... бо ще жива
і питиму їх до смерти,
в цій чаші не видно дна -
життя потребує жертви.
______________________________
Есть хрупче, чем жизнь людская?..
Вот тело – всего оболочка.
Душа ж – на просвет, немая –
в нём рвётся, тончайшей строчкой…
Сшивать не имею силы –
потеряно вдохновенье,
с тех пор, как дарила крылья,
оставив себе смиренье.
Теперь и смиренья нет,
растерянность в злость врастает:
варила себе десерт -
полыни настой глотаю.
Лекарства…Ведь я жива.
И пить мне до самой смерти
из чаши, увы, без дна
напиток со вкусом жертвы.
_____________________