Прозрій, бо яд , майстерно в квіт троянд загорнутий,
Не рОси в пружних животворних пелюстках,
Збираєш знову по сльозинці спогади
І хибно прагнеш в задзеркалля у думках.
ЖалкИй, колись, вогонь зітхає перед вечором,
Що не збулось - не скривдить, бо його нема.
Ні, не врятує втеча, або зречення,
Коли твій головний суддя – це ти сама.
Довкіл - життя. В липневих зливах літо збуджене,
Лілейно пряне та червлене вишнями,
Веселкою тупочеться калюжами,
Чатує, хитре, щоб до нього вийшла я.