Трави зеленої коли розтане сніг, І сонця літнього багато знову, Веселий, довгий, щирий сміх, Щоб сльози бризнули раптово. Чарівне місячне осяння У щільну темряву кімнат, Солоним шквалам океану Тонкий дубовий аромат, Бурштиновому блиску кришталю Шипіння шовкової піни. Та присмак терпкий мигдалю У кремових солодких хвилях. Тому, хто довго був в пустелі, Ковток холодної води. Тепло та затишок оселі Тому, хто шлях зумів пройти. Вустам вуста палкі гарячі, Очам ще очі, що узріли зоряні світи Душі душа, щоб цілим одним відтепер вони були неначе, Ну а мені нехай тоді вже будеш ти.