Життя моє дивне, неначе наснилось,
Чого ти так швидко під гору скотилось?
А думи і мрії над полем зависли.
Чого ж мені серця до болю не стисли?
Щоб жив і не п’явся, усього боявся,
Щоб горбився-гнувся, а думать не брався,
Щоб плани партійні звитяжив удвічі,
Щоб правди ніколи не мовив у вічі,
Щоб цвів, як похвалить начальство пихате,
Радів, що не вигнали з власної хати,
Радів, що не слухав пісні наші вільні,
В’язниці не знав і не вмер в божевільні…
Нічого не бачив, нічого не вдіяв.
А думи і мрії вже вітер розвіяв.
Лютий 1993 р.