Два кольори: червоний-це любов,
Але і кров, що гаряче палала,
А чорний - морок, темрява, журба і знов
Війна, що ці відтінки поєднала.
Війна, війна…Немов посланець аду
Була засновницею морока й журби.
За що зривала цвіт райського саду
До нас злетів на чорному коні?
Мов ніч, накрила чорним простирадлом
Дихнула холодом-аж серце стукотіло,
Навіяв темряви, ненависті і зради
Людей штовхнула в гущу цю жахливу.
Війна, війна…Та нащо ж ти, нестерпна,
Мов яблуневий цвіт, життя зривала,
Нащо здіймала біль, журбу, страждання
Та крові водосхили проливала?
О, сатана, тебе зазнало людство,
Як найжахливішу примару на землі
В твоєму серці хай усі загиблі
Ножем напишуть імена свої.
І буде серце в крові потопати,
Кінь вороний на поклик не примчить.
Побачиш ти, як Україна - мати
Дітей своїх ховала у землі.