Пофарбую волосся в осінь,
У міцні кольори гірчичні.
Горобинові роси в коси
Натрушу я, гіркі, незвичні,
Розчиню в них кагор причастя.
І вогонь, що лікує душу,
Усміхнеться тобі: багаттям
Не палитися – гріти мушу.
З кожним днем мої коси довше –
По спині наче роки плинуть,
Прядок струмені ллються, борше
Щоб у мудрість віків поринуть.
Ніби полум’ям оповита,
Разом з листям рудію. Раджу
Я радіти весні та літу.
Але ж осінь свою не зраджу.
|